Поиск
Вы верите в эффективность люстрации судебной системы ?
Да, конечно.
Нет, ничего не измениться.
Мне все равно.

 
 
Столица Украины - город Киев
 
 
 
 
 
Історія регіону
 
Мати градів руських
 
    Київ – святиня руської землі - споконвіку славен своїми красотами та дорогоцінною історичною спадщиною.
    У 882 році перший князь київський Олег Рюрикович об’єднав усі землі руські і почав своє княжіння в Києві, проголосивши: “Се буди мати градомъ русскимъ!”. І стала рости з тих часів могутність князів київських, а разом з тим і слава самої столиці Давньої Русі. 
    Київ розкинув свої шати на берегах Дніпра – однієї з найбільших річок Європи, майже в центрі його басейну. В одній із стародавніх легенд згадується Дніпро під іменем Борисфен, що можна тлумачити, як “той, що тече з півночі”. При цьому Дніпро змальовується величезною рікою, яка багата рибою і поступається величчю лише Нілу та Дунаю.
    Перша літописна згадка про столицю Давньої Русі датується 862 р. Саме в цей час ченцем Києво-Печерської Лаври, Нестором, була розпочата праця над “Повістю врем’яних літ” – багатовіковим сказанням про становлення та історію Київської Русі. Але ж цей літопис не є свідоцтвом народження давнішого східнослов’янського міста, бо джерела його заснування ведуть у глибину століть. Нестор-літописець свідчить, що до його часів зберігся переказ про похід апостола Андрія на північ. Пливучи зі своїми учнями водами Дніпра, св. Андрій благословив схили, на яких було суджено розкинутися Києву.
За народною легендою три брати – Кий, Щек і Хорив та сестра їх Либідь заснували на цих дніпровських схилах місто і нарекли його на честь старшого брата Києвом.
    З часів княжіння Олега могутнішав і розбудовувався Київ, а разом з тим ширилась велич і самої руської держави. За свою більше ніж 1500-річну історію “мати градів руських” неодноразово була захоплена ворогами, палала у вогні і знову була відроджена з попелу. Територіальний розвиток Києва з самого початку був обумовлений потребою в постійному та надійному укріпленні : ворогів у східних слов’ян і Русі завжди було багато. Незліченні орди кочовиків толочили причорноморські степи, а із заходу вдиралися на Русь агресивні польські й угорські князі, з півночі – нещадні варяги. Тому роки існування давньоруської держави сповнені грому битв і шуму походів.
    Ще за княжіння Олега Київ стає одним з найбільших міст східної Європи. По смерті першого київського князя усі спадкоємці князівського престолу завжди уособлювали могутніх правителів та творців культурної спадщини Київської Русі.
    Після прийняття християнства у 988 р. князем Володимиром Київ славиться осередком Христова учення на Русі. У ті часи почалося будівництво багатьох храмів і монастирів – найважливіших пам’яток історії і архітектури, а головного язичницького ідола, Перуна, було прив’язано до кінського хвоста і привселюдно скинуто з Боричевського узвозу до Дніпра.
    Часи ж найбільшої слави для стародавнього Києва були в епоху князя Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.). Ярослав помітно розширив територію міста і огородив його стіною та валом, в яких з чотирьох різних боків було встановлено ворота: з північного сходу – Градські, з південного заходу – Золоті, з північного заходу – Жидівські, а з південного сходу – Лядські. Усередині місто було прикрашено багатьма величними спорудами. Найголовніша з цих споруд – Києво-Софійський собор, при якому знаходився митрополичий дім. Створено було цей храм на тому самому місці, де 1037 року відбулася битва руських з печенігами, в якій останні потерпіли поразку.
    За Ярослава вперше на Русі складено звід законів – “Руську правду”. Він зробив спробу зменшити залежність руської церкви від Константинополя, призначивши 1051 року (без санкції патріарха) київським митрополитом русина Іларіона.
    У 1039 році було завершено оновлення і здійснено освячення Десятинної церкви, яка сильно постраждала під час пожежі 1017 року. За всією вірогідністю багато інших храмів Божих, як в самому Києві, так і на його околицях виникли та були оновлені також дякуючи щедротам князя Ярослава, який, за свідченням літописців того часу, намагався уподібнити нашу “матір градів руських” Візантії.
Перед смертю Ярослав Мудрий розділив державу між синами, віддавши київський стіл Ізяславу. Поховали князя у Софійському соборі в мармуровому саркофазі, що понині стоїть у Софії.
    Історія стародавнього князівського Києва завершується ще однією видатною подією, а саме штурмом міста монгольським ханом Батиєм. Улітку 1240 року Батий розпочав похід на Західну Європу, і першим великим містом на шляху монголів у цьому поході виявився Київ. Оборону міста очолив воєвода Дмитро, бо тодішній князь Данило Галицький перебував у Галичині. У ході цього штурму було розбито Лядські ворота та зруйновано фортецю Десятинної церкви.
    Після цього кривавого нападу монголів християнський Київ та значну частину українських земель було приєднано до Литви князем Ольгердом, що воював з хрестоносцями.
    Згодом, після заснування Запорізької Січі, вже козацький Київ було визволено з-під гніту литовського – саме з цих славних часів і починається епоха гетьманської козацької влади.
 
Слава середньовічного Києва
 
    1648 року відбувся урочистий в’їзд до Києва полководця і засновника козацької держави – гетьмана Богдана Хмельницького. Саме в Києві новим гетьманом було прийнято рішення воювати за нову незалежність України.
    У січні 1654 року в м. Переяславі відбулися переговори між українською козацькою старшиною, очолюваною Богданом Хмельницьким, та московським посольством під керівництвом Василя Бутурліна. Так було прийнято Переяславську угоду, за якою Україна присягала на вірність московському цареві.
    Важливим боком діяльності Коша Запорізької Січі була організація посольств до Москви з метою ведення переговорів про об’єднання України з Росією. Активним організатором та ініціатором цих переговорів виступав київський митрополит Іов Борецький. Господарювання шляхетської Речі Посполитої на українських землях, режим жорстокої соціальної експлуатації та релігійних притиснень призвели до могутньої визвольної боротьби українського народу.
    У другій половині XVI – першій половині XVII століть у містах України існували школи при церквах та монастирях. У Києві згадується школа Михайлівського монастиря. 15 жовтня 1615 року розпочала свою діяльність школа, яка ввійшла в історію, як Київська братська школа, родоначальниця Києво-Могилянської академії.
    Заснована вона була митрополитом Київським, Галицьким та всієї Русі Петром Могилою з благословення знатної киянки із шляхетського роду Волині Галшки Гулевичівни, яка дарувала свій дім із землею під фундування монастиря й школи для дітей “народу руського православного”.
    Велику підтримку Братська школа отримала від гетьмана Війська Запорозького Петра Конашевича-Сагайдачного. Цю його традицію, – підтримувати Київську братську школу, продовжили й наступні гетьмани України, зокрема, Іван Петрижицький, Богдан Хмельницький, Іван Самойлович, Іван Мазепа та ін. На честь Петра Могили Колегія стала іменуватися Києво-Могилянською колегією (академією).
    У першій половині XVIII ст. в Академії навчалися такі відомі згодом діячі науки і культури, як Костянтин Щепін, Андрій Денисов, Михайло Ломоносов. Унікальною була книгозбірня Київської колегії, яка формувалася протягом двох віків і поповнювалася також за рахунок закупок і надходжень від видавництв України, Росії, Білорусії, Амстердама, Гамбурга, Галле, Берліна, Братислави, Данцига, Варшави, Лондона, Парижа, Рима, Болоньї та інших міст.
Київ XIX - початку XX століть
    9 липня 1811 р. на Подолі, де і понині розташовується перший київський вищий навчальний заклад, була велика пожежа. Полум’я поглинуло безліч архітектурних пам’яток Києва, було пошкоджено незліченну кількість будинків, але спільними зусиллями народу та міської влади Академію було відроджено. Після цієї пожежі стародавній подільський район Києва ще багато разів страждав від навали природного стихійного лиха.
    Два роки поспіль (1844 та 1845) кияни потерпали від незвичайно бурхливих розливів Дніпра. Особливо страшним був розлив 1845 р. Під час цієї небувалої повені вода піднялася на сім з половиною метрів вище звичайного рівня, затопивши весь Поділ і два квартали Плоскої слободи.
    У XIX ст. 1830 р. для більшого укріплення міста було споруджено нову Київську фортецю, а комплекс оборонних, військових та адміністративних споруд на Печерську, заснований на початку XVIII ст., став називатися Старою фортецею.
    Окрім Києво-Могилянської академії, Київ, як великий культурний центр та давній осередок історичної і архітектурної спадщини, потребував заснування й інших вищих навчальних закладів. 8 листопада 1833 р., після довгих переговорів, російським імператором Миколою I було підписано указ про заснування в Києві університету. Незабаром був затверджений університетський статут, і 15 липня 1834 р. відбулося урочисте відкриття університету св. Володимира.
Значним кроком у подальшому розвитку Української столиці було скасування в 1835 році варіанту німецького, або ж Магдебурзького, права, яким користувався Київ з кінця XV ст.
    1837 року за участю будівника Київського університету Вікентія Беретті було складено новий план міста, де архітектор творчо застосував містобудівні принципи класицизму для складного київського рельєфу. Уперше окремі частини міста – Поділ, Печерськ та Старий Київ - були поєднані в цілісну структуру і “зв’язані” на Хрещатику, який разом з Олександрівською та Великою Васильківською вулицями став головним планувальним стрижнем міста.
    У XIX ст. розвиток Києва характеризується дуже значним ростом його економіки і торгівлі. Якщо в першій чверті XIX ст. в місті нараховувалося декілька невеличких підприємств (винокурні, водяні млини, монастирські мануфактури), на яких було зайнято 820 робітників, то в середині XIX століття вже працювало 59 заводів і 14 фабрик, на яких було зайнято 6 тис. осіб. Широкий розвиток отримало й кустарно-ремісницьке виробництво.
Усе це сприяло розширенню торгівельних зв’язків Києва з іншими містами. У столиці щороку влаштовувалося сім ярмарків. Найбільший з них – Контрактовий – починаючи 1798 роком, проходив з 15 січня по 1 лютого на Подолі. Для укладення контрактів сюди приїздило до 10 тис. дворян та купців. Площа, де проходив цей ярмарок, тепер має назву Контрактова.
    Чисельність населення Києва в XIX ст. збільшується значними темпами: у 1817 р. в місті було більше 23 тис. мешканців, у 1840 р. їх було вже 44 683, а 1861 року – 65 тисяч осіб. Населення побільшувалось, в основному, за рахунок селян, що приїздили в столицю на заробітки. У цей час в Києві засновується багато релігійних, наукових, благодійних, торгівельних та комерційних спілок, що свідчило про розвиток суспільного життя в столиці.
    Такому швидкому розширенню міста немало сприяло і те, що з 70-х років було відкрито правильні шляхи залізничного сполучення Києва з іншими містами. До 1870 року відноситься освячення Маріїнського Палацу в Липках та дивному за своєю довготою та мистецьким виконанням залізничного мосту через Дніпро. З цього року в Києві було прийнято новий міський статут, за яким упорядкування міста та управління ним було доручено думі та управі, які обиралися мешканцями столиці.
    На початку XX ст. Київ уже славився як історичний та науковий центр світового значення та осередок української національної культури. Тут зосереджені найцінніші пам’ятки архітектури, історії, живопису і літератури, що створювалися протягом багатьох тисячоліть і несуть у собі незліченний духовний скарб усього українського народу.
 
На межі віків
 
    Столиця незалежної України –великий діловий, політичний і культурний центр. У ньому зосереджені унікальний комплекс найголовніших галузей промисловості, більшість провідних закладів Національної Академії наук, знаходяться і діють велика кількість навчальних академій, університетів , вузів та середніх спеціальних закладів, виставок і музеїв.
    Ця золота культурна та життєва спадщина Києва накопичувалася в його скарбницях протягом багатьох століть, але найважливіший внесок в історію сучасної української столиці становлять події славнозвісного XX століття.
    На початку XX століття Київ, як і раніше, належав до потужних промислових центрів. У місті діяли 122 промислових підприємства, з яких до числа великих можна було віднести Південноросійський машинобудівний завод, “Арсенал”, Київські залізничні майстерні, завод акціонерного товариства “Гретер і Криваник”, що виготовляв чавунне литво, котли та резервуари. Київ зберігав своє значення великого загальноросійського промислового центру з переробки продуктів сільського господарства.
    Значних зрушень економіка міста зазнала в часи індустріалізації країни. У Києві вони відбувались як реконструкція машинобудівних заводів, переведення їх на випуск нових видів продукції.
    У перші дні Великої Вітчизняної війни почалась евакуація промисловості на схід України, з Києва було вивезено устаткування майже 200 заводів, які на новому місці швидко налагодили виробництво для потреб фронту.
    Під час нацистської окупації Києва 1941-43 рр. розгонуло свою діяльність партійно-комсомольське підпілля, головою якого був М. Рудешко. Уже в перші дні окупації підпільники провели диверсії: підірвали приміщення станції Киів-Товарний, основні цехи паровозоремонтного заводу, інші об’єкти; у жовтні вивели з ладу окремі цехи швейної фабрики ім. М.Горького і трикотажної ім. Р.Люксембург.
    На завершальному етапі оборони Києва радянські війська, відступаючи на схід, вивели з ладу електростанції, водогін та висадили в повітря всі мости через Дніпро. Фашистська окупація Києва завершилась у ніч на 6 листопада 1943 року – над будинками ЦК КП(б)У на Михайлівському майдані та Раднаркому (тепер – вул. М. Грушевського, 12) було піднято червоні прапори.
    Того ж дня Москва салютувала визволителям Києва 24 залпами з 324 гармат. 65 з’єднанням та частинам, які найбільше відзначилися у боях за Київ, було присвоєно почесне найменування Київських. За визволення Києва загинуло 418 тисяч бійців і командирів Червоної армії.
    Пам’ять про визволителів увічнена в численних монументах, назвах вулиць, музеях. Це Могила Невідомого Солдата і могили 34 героїв оборони та визволення Києва, що розташовані у Парку Вічної Слави, пам’ятник-музей і діорама "Лютізький плацдарм" в с. Нові Петрівці під Києвом, пам’ятник на могилі генерала армії М. Ватутіна, пам’ятний знак чехословацьким воїнам, пам’ятник польським воїнам-зенітникам, пам’ятник танкістам тощо.
    По війні впродовж 1940-80 рр. функціонери Спілки художників України на замовлення ЦК КПУ регулярно цькували формалістів, космополітів, імпресіоністів, націоналістів, естетів і т.п. Найкращі художники А. Петрицький, Володимир Костецький, Зіновій Толкачов, Тетяна Яблонська, мистецтвознавці Борис Лобановський, Зіновій Фогель і багато інших улягали публічному паплюженню і остракізмові.
    З 1960-х рр. поза офіційною сферою, не раз підпільно, формується мистецтво, співмірне з тенденціями XX століття. Вишуканий французько-український колорит відродився у творах колишнього парижанина Миколи Глущенка. Нова генерація так званих шестидесятників створює різновиди занедбаних у нас стилів: експресіонізму, фонізму, сюрреалізму. Декоративні неофольклорні якості внесли у малярство і графіку учасники гуртка, об’єднаного навколо колекції народного мистецтва Івана Гончара (В.Зарецький, Г.Якутович). Генерація 1970-х рр. витворює новий напрямок – гіперреалізм. Його засновники - Сергій Базилєв та Сергій Гета.
    Андеґраунд вийшов на поверхню 1987р., коли Спілка художників улаштувала виставку молодих. То була хвиля постмодернізму, яка не вщухла і на початку XXІ ст. Скасування цензури і відкриття міждержавних кордонів спричинилося до того, що впродовж 1990-х рр. заявляли про себе на міжнародному щаблі, вперше від 1920-х рр.
    Вписатися у світову систему координат допомагає київським художникам Центр сучасного мистецтва Сороса, що влаштовує виставки новочасного зарубіжного і українського мистецтва.
    Післявоєнна доба принесла нові досягнення і нові визнання вокального та хореографічного мистецтва Києва. Зокрема, Театр опери і балету ім. Т. Шевченка у 1968 р. був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапору. Тепер цей колектив має статус Національного театру.
    У місті виникали нові театри і ансамблі. У 1960 р. було створено художньо-спортивний ансамбль “Балет на льоду”. У 1982 р. засновано Дитячий музичний театр ( нині Музичний театр для дітей та юнацтва), а у 1989 р. – Київський театр класичного балету під керівництвом Валерія Ковтуна. Наприкінці 1980-х та на початку 1990-х рр. з’явилися камерні театри пластичної драми різних напрямків.
Вокальну освіту у Києві нині надають Українська музична академія (консерваторія) та музичне училище ім. Р. Гліера, артистів балету виховує Хореографічне училище.
    У Києві проводяться міжнародні кінофестивалі “Молодість” (дебютних та студентських фільмів), “Стожари” (акторського мистецтва), “Крок” (анімаційних фільмів), “Fast Fest Weekend” (студентських робіт) та національні фестивалі. Перший кінопоказ в Києві відбувся 14 грудня 1896 р. в театрі Миколи Соловйова на Фундуклеївській,5 (нині вул. Б.Хмельницького).
    Після здобуття Україною незалежності, незважаючи на значні економічні та соціальні труднощі, її столиця залишається важливим фізкультурним та спортивним центром. У місті налічується 29 стадіонів, 43 плавальних басейнів, 636 спортивних зал і майже 1200 інших спортивних споруд.
    У кінці 80-х – на початку 90-х рр. було створено чи відроджено багато нових наукових закладів. Серед них - Інститут міжнародних відносин і політології, Інститут української археографії ім. М. Грушевського тощо. Це сприяло вивченню нових тем, пошуку та введенню у науковий обіг документів та матеріалів українських і зарубіжних сховищ.
    Плідно працювали українські вчені у галузі точних та природничих наук. Вони, як і раніше, займають провідні позиції в матеріалознавстві, електрозварюванні, новітніх космічних технологіях.
Завдяки цім найціннішим досягненням культурної та наукової діяльності українського народу, Київ увесь час розширюється і зміцнює свої політичні, науково-технічні, економічні, соціальні та культурні зв’язки з іншими державами Європи і світу.
 
Адміністративно-територіальий розподіл
 
Територія міста поділяється на 10 міських районів
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Відповідно в місті одна міська державна адміністрація і 10 районних. Крім того, самостійною адміністративно-територіальною одиницею є селище міського типу Пуща-Водиця.
 
Влада
 
    Головною посадовою особою в місті Києві є обраний територіальною громадою міста міський голова. Виконавчу владу в місті Києві здійснює Київська міська державна адміністрація. Місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальними громадами міста, районів у місті, селища Пуща-Водиця, обраними ними представницькими органами - міською, районними в місті, селищною радами та їх виконавчими органами, відповідно до Конституції України і Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" з особливостями, встановленими Законом України “Про столицю України – місто герой Київ”.
 
Кордони
 
    Київ лежить на обох берегах р. Дніпро, в її середній течії, нижче впадіння лівої притоки - Десни.
    Площа Києва в границях міської смуги - 836 кв. км. З них забудовано близько 42%. Решта території - водоймища, а також зелені масиви та насадження загального користування. В розрахунку на 1 мешканця Києва площа зелених масивів і насаджень складає 214 кв. м, що є одним з найкращих показників у світі.
    Своєрідність і різноманітність природних умов Києва пов’язані з його розташуванням на межі фізико-географічних зон - лісостепової та мішаних лісів.
 
Населення
 
    В столиці України проживає понад 2,626 млн. осіб, або 5,2% населення країни. Щільність населення становить більше 3283 тис. осіб на один кв. км.
    В столиці зосереджено висококваліфіковані кадри: спеціалісти, інженери, техніки і робітники, здатні опанувати найсучасніші технології. Загальна чисельність спеціалістів, які виконують науково-технічні роботи, становить близько 44,9 тис. осіб, з них майже 2,8 тис. докторів, і понад 9,6 тис. кандидатів наук. Крім того, більш ніж 13,4 тис. осіб науково-педагогічних працівників разом з педагогічною діяльністю виконують науково-технічну роботу. Серед них 1,5 тис. докторів і 5,3 тис. кандидатів наук.
    Завдяки високій кваліфікації робочої сили, ефективному функціонуванню промисловості, прискореному розвитку торгівлі, громадського харчування, банківської справи і малого підприємництва рівень безробіття в Києві істотно нижче, ніж у багатьох інших регіонах України.
 
Економічний потенціал
 
    В Києві сконцентровано потужний економічний потенціал, який складається з багатогалузевої промисловості, будівельного комплексу, розвинутої системи галузей комунального господарства, транспортних засобів, систем сучасного зв'язку тощо. У столиці розташовано і функціонує 350 великих промислових підприємств, що перебувають на самостійному балансі, а також тисячі малих і спільних підприємств, будівельних організацій, організацій транспорту, зв'язку тощо.
    В Києві сформувався потужний будівельний комплекс: діє 250 підрядних будівельно-монтажних організацій, 99 проектних і пошукових підприємств, 1420 малих будівельних підприємств і кооперативів.
 
Культура і традиції
 
    Столиця України є одним з найбільших наукових центрів в Європі. В Києві розташовані Національна Академія Наук України і більшість її інститутів, багато з яких мають всесвітньо відомі наукові школи. В місті працює 269 науково-дослідних і 42 конструкторських організацій, а також 17 провідних ВНЗ України. В Києві функціонує 439 загальноосвітніх навчальних закладів, 98 лікарняних закладів і 274 амбулаторно-поліклінічних закладів.
    Столиця України має великий культурний потенціал, до складу якого входить 32 музеї, 33 театри, 116 кіноустановок, значна кількість постійних художніх виставок. Найбільш відомі музеї: Національний музей історії України, Музей українського образотворчого мистецтва, Музей західного і східного мистецтва. На території Києва розташовано 2093 об'єкти, які належать до пам'яток історії, культури та архітектури.
 
Природа та екологія
 
    Площа Києва - 836 кв. км, з них у межах міської смуги забудовано лише 350 кв. км, або 42,3%. Все інше займають водоймища, а також зелені масиви та насадження загального користування. На 1 мешканця Києва площа зелених масивів і насаджень складає 214 кв. метрів, що є одним з найкращих показників у світі.
 
 
Контактна інформація
 
Адреса: 
Київська міська державна адміністрація
01044 м. Київ, вул. Хрещатик, 36
 
Контактні телефони: 
  
тел.: (044) 226 22 30
 
URL:    kmv.gov.ua