Поиск
Вы верите в эффективность люстрации судебной системы ?
Да, конечно.
Нет, ничего не измениться.
Мне все равно.

 
Р І Ш Е Н Н Я
 
І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

25 березня 2009 року 
  
м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого   
Патрюка М.В.,
суддів: 
Жайворонок Т.Є.,                          Мазурка В.А.,                                                    Костенка А.В.,                              Перепічая В.С.,  -
                                                                                                                                                      

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватної фірми «Урей», ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», виконавчого комітету Харківської міської ради, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Богатир», закрите акціонерне товариство ВЗП «Харківвторресурси», приватні нотаріуси: Костенко Світлана Анатоліївна, Зубарев Ігор Юрійович, Бесіда Оксана Дмитрівна, Корнійчук Олена Валентинівна, Одинадцята Харківська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на квартиру, усунення порушення права власності, визнання договорів купівлі-продажу недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2007 року,
в с т а н о в и л а :
У лютому 2004 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири, витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення. При цьому вказала, що 3 серпня 1995 року вона придбала в товариства з обмеженою відповідальністю «Богатир» (далі ТОВ «Богатир») трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.
Після здачі будинку в експлуатацію вона завезла своє майно, газову піч, установила броньовані двері, сплачувала необхідні платежі, у тому числі й за охорону під'їзду.
У подальшому з'ясувалося, що попередній власник квартири ОПЗП «Харківвторресурси» продав указану квартиру ПФ «Урей», яка, у свою чергу, продала квартиру ОСОБА_4, вона - ОСОБА_2, а він - ОСОБА_3
Просить визнати ці договори купівлі-продажу недійсними та вселити її у спірну квартиру.
У березні 2004 року ОСОБА_1 доповнила свої вимоги й просила виселити ОСОБА_2 зі спірної квартири.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 8 листопада 2005 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2006 року рішення суду першої інстанції скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи ОСОБА_1 уточнила свої вимоги та просила визнати за нею право власності на вказану квартиру, зобов'язати КП «Харківське МБТІ» зареєструвати квартиру на її ім'я; визнати недійсним реєстраційне посвідчення № 1671 від 5 листопада 1999 року та всі наступні договори купівлі-продажу квартири, зобов'язати виконавчий комітет Харківської міської ради скасувати розпорядження № 2210 від 25 жовтня 1999 року та свідоцтво про право власності на квартиру за ПФ «Урей», зобов'язати КП «ХМБІ» скасувати реєстрацію квартири за попередніми власниками, витребувати квартиру із чужого незаконного володіння, для чого виселити ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з членами сім'ї із квартири без надання іншого житла.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 4 липня 2007 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2007 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано КП «Харківське МБТІ» зареєструвати квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 згідно з договором купівлі-продажу цієї квартири, укладеного 3 серпня 1995 року між   ОСОБА_1 та ТОВ «Богатир». Визнано недійсними договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладені    17 квітня 2001 року між ПФ «Урей» та ОСОБА_4, 17 квітня 2001 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, 15 вересня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, 31 жовтня 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, ОСОБА_6 Визнано недійсними розпорядження Харківського міського голови від 25 жовтня 1999 року № 2210 та свідоцтво про право власності від 2 листопада 1999 року на квартиру АДРЕСА_1 за ПФ «Урей». Зобов'язано КП «Харківське МБТІ» анулювати реєстрацію цієї квартири за ПФ «Урей», ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Витребувано вказану квартиру із чужого незаконного володіння. Виселено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з вказаної квартири без надання іншого житла.
Приведено сторони за договорами у попередній стан: стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_6 86 400 грн., з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 18 823 грн., з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 15 608 грн., з ПФ «Урей» на користь ОСОБА_4 8 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Ухвалюючи рішення та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції встановив, що будинок АДРЕСА_1 збудований ЗАТ ВЗП «Харківвторресурси». Згідно договорів № 47/11 від 30 вересня 1993 року та № 09/99 від 24 вересня 1999 року дольову участь у будівництві брали ТОВ «Богатир» та ПФ «Урей». У 1994 році право власності на спірну квартиру у вказаному будинку було зареєстровано у КП «Харківське МБТІ» за ТОВ «Богатир». Згідно з дублікатом договору купівлі-продажу від 5 липня     2000 року право власності на спірну квартиру перейшло до ОСОБА_1, однак остання із заявою до БТІ про реєстрацію права власності до 2002 року не зверталася.
2 листопада 1999 року виконавчий комітет Харківської міської ради видав ПФ «Урей» свідоцтво про право власності на спірну квартиру на підставі договору      № 09/99 від 24 вересня 1999 року та акту прийому-передачі житла від 18 вересня 1999 року, укладених між ЗАТ ВЗП «Харківвтроресурси» та ПФ «Урей».
Згідно з договорами купівлі-продажу, укладеними 17 квітня 2001 року між            ПФ «Урей» та ОСОБА_4, 17 квітня 2001 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, 15 вересня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3,        31 жовтня 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, ОСОБА_6, квартира належить ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які зареєстрували своє право власності на квартиру у КП «Харківське МБТІ».
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надала суду належних доказів того, що між керівниками ЗАТ ПЗП «Харківвтрорресурси», ПФ «Урей» та Харківської міської ради існувала навмисна змова з метою заволодіння спірною квартирою або що з їхнього боку був обман відносно ОСОБА_1, або що покупці квартири заволоділи нею на незаконних підставах. Навпаки, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ПФ «Урей» та усі інші покупці спірної квартири набули право власності на неї в установленому законом порядку, вартість майна сплачена у повному обсязі, договори купівлі-продажу посвідчені нотаріально і майно отримано від продавців покупцями. Крім того, установлено, що ОСОБА_1 не надала доказів того, що спірна квартира знаходилася в її володінні, що вона після купівлі вселилася до квартири та зареєструвала своє право власності на неї в БТІ.
Крім того, право власності на спірну квартиру було зареєстровано за           ТОВ «Богатир» на підставі листа директора ЗАТ ПЗП «Харківвтрорресурси» від    19 листопада 1993 року та рішення зборів пайовиків від 22 жовтня 1993 року, однак зі змісту протоколу вказаних зборів вбачається, що ТОВ «Богатир» участі у зборах не приймав і квартири йому не надавалися.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що 3 серпня 1995 року       ТОВ «Богатир» продав, а ОСОБА_1 придбала спірну квартиру, що було посвідчено державним нотаріусом Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори. Тобто ОСОБА_1 в установленому законом порядку набула права власності на спірну квартиру, а тому її право власності підлягає захисту.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що після придбання квартири ОСОБА_1 не зареєструвала її в БТІ, однак згідно вимог ст. 128 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 227 ЦК УРСР передбачено реєстрацію жилого будинку у виконавчому комітеті міської ради, але не визначено, що власник набуває право власності виключно з моменту реєстрації договору.
Факт сплати вартості квартири ОСОБА_1 підтверджується записом про це у договорі купівлі-продажу, зокрема що останньою сплачено 30 000 000 крб. до підписання договору, а також частково збереженими квитанціями про сплату.
Згідно з протоколом зборів дольщиків від 22 жовтня 1993 року                      ЗАТ «Харківвторресурси» було виділено 2 430 кв. м, з яких ТОВ «Богатир» були передані три квартири.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_1 є законним власником квартири, то наступне виділення цієї квартири ПФ «Урей», реєстрація квартири за ними, а потім і наступний її продаж ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 суперечать вимогам    ст. 48 ЦК УРСР, тому що квартира продавалась не власником.
Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна з таких підстав.
Згідно зі ст. 388 ЦК України власник майна має право на витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). Власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що оскільки       ОСОБА_1 є законним власником квартири, то наступне виділення та реєстрація цієї квартири ПФ «Урей» на підставі розпорядження Харківського міського голови від 25 жовтня 1999 року № 2210 і видача свідоцтва про право власності від 2 листопада 1999 року на вказану квартиру суперечить вимогам закону, тому що квартирою розпоряджався не власник.
Однак, оскільки ОСОБА_1 не була стороною договорів купівлі-продажу вказаної квартири, то в неї відсутнє право вимоги до ОСОБА_4,            ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Згідно ст. 341 ЦПК України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Наведене свідчить про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанції, ухвалені з порушенням норм матеріального закону, а тому вони підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення.
Керуючись ст. ст. 335, 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
 
в и р і ш и л а:
 
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2007 року в частині ухвалення нового рішення скасувати.
Ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати недійсним розпорядження Харківського міського голови від 25 жовтня 1999 року № 2210 та свідоцтво про право власності від 2 листопада 1999 року на квартиру АДРЕСА_1 за ПФ «Урей».
Зобов'язати КП «Харківське МБТІ» анулювати реєстрацію вказаної квартири за ПФ «Урей», ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Витребувати квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Виселити ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла та передати вказану квартиру ОСОБА_1
Зобов'язати КП «Харківське МБТІ» зареєструвати квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу цієї квартири, укладеного 3 серпня 1995 року між ОСОБА_1 та             ТОВ «Богатир».
У задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 17 квітня 2001 року між ПФ «Урей» та ОСОБА_4, 17 квітня 2001 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, 15 вересня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та 31 жовтня 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, ОСОБА_6, і приведення сторін до попереднього стану - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його оголошення й оскарженню не підлягає.

Головуючий   

М.В. Патрюк
 
Судді: 

Т.Є. Жайворонок
  
А.В. Костенко
  
А.В. Мазурок
  
В.С. Перепічай