Поиск
Вы верите в эффективность люстрации судебной системы ?
Да, конечно.
Нет, ничего не измениться.
Мне все равно.

Справа № 2-548/09

 

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

“07” квітня  2009 року                             м. Київ

 

Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

Головуючого судді                            САВЛУК Т.В.

при секретарях              Рибалка Г.М. , Тулович Н.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну  справу за позовом ОСОБА_1  до Суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк», третя особа Колективне підприємство «Компас»  про визнання договорів недійсними (нікчемними), стягнення збитків як за незаконно отриману плату за приміщення та неустойки за користування приміщенням, відшкодування моральної шкоди,

 

в с т а н о в и в:

 

24 листопада 2008 року ОСОБА_1  звернувся з позовом до суду, відповідно до заявлених позовних вимог просив суд стягнути з відповідача неотриманні доходи за листопад 2005 року в розмірі 5150,00 грн., незаконно отриманої ним плати з ТОВ «Укрпромбанк» за його приміщення 43,4 кв.м, в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнути з відповідача 5000,00 грн., покласти судові витрати на відповідача.

 

14 січня 2009 року в судовому засіданні  позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до яких позивач просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2   збитки (неотриманні доходи) за листопад 2005 року в розмірі 5150,00 грн. незаконно отриманої ним плати за приміщення 43,4 кв.м з ТОВ «Укрпромбанк»; неустойку у розмірі 5200,00 грн. за користування приміщенням за листопад 2004 року, в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнути з відповідача ОСОБА_2  5000,00 грн., покласти на відповідача судові витрати. (а.с.49)

 

На підставі ухвали суду від 14 січня 2009 року залучено  до участі у справі у якості третіх осіб без самостійних вимог Колективне підприємство «Компас»  та Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк». (а.с.81)

 

23 лютого 2009 року в судовому засіданні позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до яких позивач просить суд визнати недійсним (нікчемним) з моменту вчинення Договори оренди його  приміщення 43,4 кв.м між СПД ОСОБА_2  та ТОВ «Укрпромбанк» від 03.02.04 р., 23.04.04 р., 30.04.05 р.; стягнути з відповідача  СПД « ОСОБА_2  на користь позивача: збитки (неотриманні доходи) за листопад 2005 року в розмірі 5150,00 грн. незаконно отриманої ним плати за приміщення 43,4 кв.м з ТОВ «Укрпромбанк»; неустойку у розмірі 5200,00 грн. за користування приміщенням за жовтень 2005 року, в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнути з відповідача СПД ОСОБА_2  5000,00 грн., покласти на відповідача судові витрати. (а.с.96)

 

На підставі ухвали суду від 23 березня  2009 року залучено  до участі у справі у якості співвідповідача  Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк». (а.с.130)

 

Позивач ОСОБА_1   в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з урахуванням уточнень до позовної заяви, пояснив, що   ОСОБА_2  тривалий час неправомірно порушує його конституційні права, незаконно втручається в права власника нежитлового приміщення площею 43,4 кв. м., яке розташоване в АДРЕСА_1 ,  яким є позивач.  03.02.04 р., 23.04.04 р., 30.04.05 р. СПД ОСОБА_2   незаконно уклав договори оренди з ТОВ «Укрпромбанк»,   на це приміщення, при цьому не сплачуючи власнику за приміщення, неправомірно отримував плату за суборенду приміщення з лютого 2004 року по травень 2006 року, тому просить  відшкодувати за рахунок відповідача ОСОБА_2 . на його користь збитки (неотриманні доходи) за листопад 2005 року в розмірі 5150,00 грн. незаконно отриманні відповідачем як плата  за приміщення 43,4 кв.м,  неустойку у розмірі 5200,00 грн. за користування приміщенням за жовтень 2005 року. Окремо зазначив, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17.05.06 р. встановлено неправомірність дій ТОВ «Укрпромбанк» щодо несплати власнику за користування приміщенням, що в силу п.3 ст.61 ЦПК України не потребує доказуванню. Позивач вважає, що договори відповідача СПД ОСОБА_2  з ТОВ «Укпромбанк» укладені з порушенням закону, спрямовані на порушення конституційних прав власника та незаконне володіння майном, тому спірні договори мають бути визнанні недійними и(нікчемними) відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України.

 

Також позивач вважає, що внаслідок неправомірних дій відповідача СПД ОСОБА_2 ., який обмежив права позивача на володіння та розпорядження належним йому на праві приватної власності нерухомим майном, тому просить поновити порушенні права шляхом відшкодування за рахунок відповідача моральної шкоди, яку оцінює в розмірі 5000,00 грн..

 

Відповідач ОСОБА_2 . в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях, які залучено до матеріалів справи. (а.с.15-17, 115-117).

 

Представник відповідача ОСОБА_3  в судовому засіданні проти позову заперечував, просив в позові відмовити, пояснив, що між ТОВ «Укрпромбанк» та СПД ОСОБА_2 .  були укладені договори суборенди від 03.02. 04 р., 23.04.04 р., 30.04.05 р. на частину нежитлового приміщення площею 43,4 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , строк дії зазначених договорів закінчився, умови договору сторонами виконано в повному обсязі, на даний час між сторонами не існує договірних зобов’язань щодо предмету оренди, вважає, що вимоги позивача про визнання недійсним раніше укладених договорів оренди є безпідставними та необґрунтованими, також зазначив, що з даними позовом позивач звернувся до суду поза межами трирічного строку, тому просить в позові відмовити у зв’язку з пропущеним строком позовної давності.

 

Представник третьої особи КП «Компас» в судове засідання не з’явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

 

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази,  суд приходить до наступного.  

 

Судом встановлено, що 25 квітня 2001 року між КП «Компас» та Суб’єктом підприємницької діяльності – фізичною особою ОСОБА_2  було укладено договір № НОМЕР_1 , відповідно до якого  Суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа ОСОБА_2 . отримав в оренду нежитлове приміщення на   АДРЕСА_1 .(а.с.7)

 

Позивач ОСОБА_1 , на час укладання зазначеного вище договору був директором КП «Компас», від імені якого і було укладено договір, даний факт не заперечується сторонами у справі.

 

Строк дії договору  визначений сторонами – з 01.05.2001 року по 01.05.2006 року. (п.6.6. Договору)

 

Відповідно до акту прийому-передачі від 30 квітня 2001 року нежитлове КП «Компас» в особі директора ОСОБА_1 ». передало приміщення площею 117 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , на виконання умов договору № НОМЕР_1 . (а.с.8)

 

03 лютого 2004 року між суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 . та  Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» укладено договір оренди нежилого приміщення, відповідно до якого орендодавець зобов’язувався  передати орендарю в тимчасове платне користування (суборенду) частину нежилого приміщення площею 43,4 кв.м та 7,32 кв.м вхідної групи (загальна  площа 117 кв.м, балансовою вартістю 53124 грн.),   розташоване за адресою : АДРЕСА_1 , а Орендар зобов’язується вчасно оплачувати Орендарю орендні платежі. (а.с.107-108)

 

Термін оренди по цьому договору складає, з 03 лютого  2004 року по 03 січня 2005 року. (п.7.1 Договору)

 

Зазначеним договором передбачено, що приміщення, яке здається в оренду, знаходиться у володінні і користуванні Орендодавця, згідно Договору № НОМЕР_1  від 25.04.2001 року з колективним підприємством «Компас» (згідно реєстраційного свідоцтва, вид. Київським міським БТІ 25.05.1998 року і Договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 07.05.1998 р. №1871) . (п.1.2 Договору)

 

 

23 квітня 2004 року між суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 . та  Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» укладено договір оренди нежилого приміщення, відповідно до якого орендодавець зобов’язувався передати орендарю в тимчасове платне користування (суборенду) частину нежилого приміщення площею 43,4 кв.м та 7,32 кв.м вхідної групи (загальна  площа 117 кв.м, балансовою вартістю 53124 грн.),   розташоване за адресою : АДРЕСА_1 , а Орендар зобов’язується вчасно оплачувати Орендарю орендні платежі. (а.с.105-106)

 

Термін оренди по цьому договору складає, з 01 травня  2004 року по 29 квітня 2005 року. (п.7.1 Договору)

 

Зазначеним договором передбачено, що приміщення, яке  здається в оренду, знаходиться у володінні і користуванні Орендодавця, згідно Договору № НОМЕР_1  від 25.04.2001 року з колективним підприємством «Компас» (згідно реєстраційного свідоцтва, вид. Київським міським БТІ 25.05.1998 року і Договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 07.05.1998 р. №1871) . (п.1.2 Договору)

 

30 квітня 2005 року між суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 . та  Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» укладено договір оренди нежилого приміщення, відповідно до якого орендодавець, в рамках здійснення власної підприємницької діяльності, передав орендарю в тимчасове платне користування частину нежилого приміщення  загальною площею  50,72 кв.м (43,4 кв.м та 7,32 кв.м вхідної групи), розташоване за адресою : АДРЕСА_1 , а Орендар зобов’язується вчасно оплачувати Орендарю орендні платежі. (а.с.57-58)

 

Термін оренди по цьому договору складає, з 30 квітня 2005 року по 28 квітня 2006 року. (п.7.1 Договору)

 

Зазначеним договором передбачено, що приміщення яке здається в оренду, знаходиться у володінні і користуванні Орендодавця, згідно Договору № НОМЕР_1  від 25.04.2001 року з колективним підприємством «Компас» (згідно реєстраційного свідоцтва, вид. Київським міським БТІ 25.05.1998 року і Договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 07.05.1998 р. №1871) . (п.1.2 Договору)

 

Як з’ясовано судом, ОСОБА_1  набув права власності на нежиле приміщення загальною площею 117,0 кв.м, яке розташовані в АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу 31.03.2004 року, та зареєстрований Київським міським бюро технічної інвентаризації те реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна 08 квітня 2004 року.

 

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності договору, визначені у  статті 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги в частині визнання недійними (нікчемними) договорів  від 03.02.04 р., 23.04.04 р. та 30.04.2005 р., які укладено між СПД ОСОБА_2 . та ТОВ «Укрпромбанк», позивач посилається на той факт, що оспорюванні договори укладені на  порушення закону, спрямовані на порушення конституційних прав власника та незаконне заволодіння майном, що є підставою для застосування вимог ст.228 Цивільного кодексу України.

В той же час, відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Аналізуючи спірні договори, які укладено суб’єктами підприємницької діяльності, якими є відповідачі по справі, суд враховує, що дані договори укладені в межах здійснення даними суб’єктами господарської діяльності, зобов’язання за даними договорами виконанні в повному обсязі, що не заперечується відповідачами, строк дії спірних договір на час звернення позивача до суду сплинув, за час дії договорів питання про їх розірвання, визнання недійсними в судовому порядку не вирішувалось.

Відповідно до ст.1 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтереси юридичних осіб, інтересів держави.

За нормою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

 

Відповідно до частини першої ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

 

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 у справі №1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статі 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України, у логічно-смисловому зв’язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретними матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об’єктивного і прямо не опосередкований у суб’єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законом України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Згідно з частиною другою статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України і, відповідно, до застосування судами загальної юрисдикції при вирішенні підвідомчих спорів.

Як прямо зазначено в спірних договорах, об’єкт нерухомого майна, який був предметом суборенди,  а саме  – нежиле приміщення  загальною площею  50,72 кв.м (43,4 кв.м та 7,32 кв.м вхідної групи), розташоване за адресою : АДРЕСА_1 , належав КП «Компас», що не оспорювалось сторонами договору, за сплином терміну дії укладених договорів об’єкт оренди не вибув з володіння власника майна, питання про витребування даного майна з незаконного володіння, власником майна, тобто КП «Компас» та/або ОСОБА_1 ,  не ставилось.

В той же час, позивач ОСОБА_1 , як фізична особа,  не був стороною спірних догорів, тому в розрізі даного спору права власника  об’єкту оренди, що був предметом спірних договорів,   не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсними договорів, в яких позивач не був  стороною, незалежно від того, чи відповідають спірні договори закону. Захист прав такої особи можливий шляхом пред’явлення віндикаційного позову, якщо для нього є відповідні підстави.

 Крім того,  визнання договору недійсним і застосування наслідків його недійсності є адекватним способом захисту лише тоді, коли майно передане за договором, який визнано недійсним, у подальшому не відчужувалося його набувачем.

           Таким чином, за відсутності обставин, які мали підтвердити факт вибуття об’єкту нерухомого майна від власника, на підставі договору про відчуження майна, укладеного поза волею його власника, відсутні підстави для застосування в межах розгляду даного спору положень ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки укладання спірних договорів суборенди  не  породжують правових наслідків щодо передачі майна від одного власника іншому.

           Враховуючи викладене, суд визнає, що позивачем  визначено неналежний спосіб захисту права власності на майно, яке перебувало на підставі договірних відносин у суб’єктів господарювання в межах строку дії догорів, в подальшому об’єкт оренди сторонами договору не відчужувався, право власника на нерухоме майно припинено не було, що дає право позивачу ставити питання про захист порушених майнових прав, у відповідності до положень глави 29 Цивільного кодексу України.

          Відповідно до  частини першої та другої ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

           Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

В той же час, виконання зобов’язання забезпечуються, якщо це встановлено договором або законом. (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України)

 

Види забезпечення виконання зобов’язань визначені у статі 546 Цивільного кодексу України.

 

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

 

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

 

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного  грошового зобов’язання за кожен день прострочки виконання. (ч.1 і 2 ст.549 Цивільного кодексу України)

 

Право на неустойку виникає незалежно він наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання. (ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України)

 

Як з’ясовано під час розгляду справи, між позивачем та відповідачами у справі, не виникло договірних відносин, інших підстав, які  б давали право позивачу звертатись з вимогою  про  стягнення неустойки за користування приміщенням в період жовтень - листопадна 2005 року, в той час як діяв договір від 30.04.2005 року, укладений між СПД   ОСОБА_2 . та ТОВ «Укрпромбанк» судом не встановлено.

 

Тому суд вважає, що вимоги позивача ОСОБА_1  про стягнення з відповідача СПД ОСОБА_2 . на користь позивача збитків  (не отриманих доходів) за листопад 2005 року в розмірі 5150,00 грн. як незаконно отриманої ним плати за приміщення 43,4 кв.м з ТОВ «Укрпромбанк» та  неустойки у розмірі 5200,00 грн. за користування приміщенням за жовтень 2005 року є необґрунтованими, не базуються на нормах чинного законодавства, та не підлягають задоволення в межах розгляду даної справи.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки.

 

Статтею  258 Цивільного кодексу України визначено вимоги до яких застосовується спеціальна позовна давність, серед іншого, позовна давність в один рік застосовується зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

 

Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

 

За загальним правилом (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України) перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

 

Згідно частини третьої ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалось його виконання.

 

Так, під час розгляду даної судової справи, відповідачами СПД ОСОБА_2 . та представником ТОВ «Укрпромбанк» ставилось питання про застосування загальних строків позовної давності в частині заявлених позовних вимог позивача про визнання оспорюваних договір недійними,   у зв’язку з тим, що позивачем подано позов про їх недійсність поза межами трирічного строку позовної давності, визначеної цивільним законодавством. Однак, суд не вбачає підстав для застосування до спірних відносин строку позовної давності, враховуючи, що вимоги позивача ОСОБА_1  про недійсність (нікчемність) оспорюваних договорів пред’явлені на підставі ст. 228 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, а з урахування положень ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину позовна давність встановлюється  у десять років.

 

Однак, суд вважає правомірним застосування спеціальних строків позовної давності, визначених п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України до заявлених позовних позивача, які стосуються стягнення з відповідача СПД ОСОБА_2 . неустойки у розмірі 5200,00 грн. за користування приміщенням за жовтень 2005 року, оскільки пред’явлення таких вимог має здійснюватись в межах строку позовної давності в один рік.

 

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

 

Згідно з п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

 

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту немайнових прав, які є абсолютними, невідчужуваними і не можуть бути предметом зобов’язання.

 

Отже порушенням договірних зобов’язань безпосередньо особисті немайнові права не зачіпаються.

 

Враховуючи, що вимоги позивача стосуються правовідносин, які виникли з приводу укладання та виконання договірних зобов’язань,  тому дана правова норма не поширюється на випадки коли моральна шкода завдається порушенням зобов’язання, також  не передбачено   підстави для відшкодування моральної шкоди при застосуванні наслідків  вчинення правочину, який порушує публічний порядок, факт заподіяння моральної шкоди з інших підстав позивачем не доведено, тому суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача пред’явлених до відповідача СПД ОСОБА_2 . щодо відшкодування  моральної шкоди в сумі 5000,00 грн., та відмовляє в позові в цій частині заявлених позовних вимог.

 

З  урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1  до Суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк», третя особа Колективне підприємство «Компас»  про визнання договорів недійсними (нікчемними), стягнення збитків як за незаконно отриману плату за приміщення та неустойки за користування приміщенням, відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

 

На підставі викладеного та ст. ст.22, 23, 203, 204, 228, 257, 258, 261, 546, 549, 629,  Цивільного кодексу України, Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", ст.ст.1, 4, 10, 11, 15,  57, 60, 61, 131,208,209,212-215,218 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

 

в и р і ш и в:

 

 

В задоволенні   позову   ОСОБА_1  до Суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк», третя особа Колективне підприємство «Компас»  про визнання договорів недійсними (нікчемними), стягнення збитків як за незаконно отриману плату за приміщення та неустойки за користування приміщенням, відшкодування моральної шкоди відмовити .

 

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом 20-ти днів після подачі заяви про апеляційне оскарження, яку може бути подано протягом 10-ти днів з дня проголошення рішення.

 

С у д д я  ---