Поиск
Вы верите в эффективность люстрации судебной системы ?
Да, конечно.
Нет, ничего не измениться.
Мне все равно.

Р І Ш Е Н Н Я
 
ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
 
10 червня 2009  року                                     м. Київ

   
 
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
 
 
головуючого 
Пшонки М.П., 
 
суддів: 
Жайворонок Т.Є., 
Лященко  Н.П.,
  
Мазурка В.А., 
Перепічая В.С.,-

 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, товариства  обмеженою відповідальністю “Триггер” (далі - ТОВ “Триггер”) до відкритого акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України” (далі - ВАТ “Укрексімбанк”) про визнання недійсним  іпотечного договору за касаційною скаргою ВАТ “Укрексімбанк” на рішення Сєверодонецького міського суду від 27 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 11 березня 2008 року,
 
в с т а н о в и л а :
 
У червні 2007 року ОСОБА_1, ТОВ “Триггер” звернулися до суду з позовом до ВАТ “Укрексімбанк” про визнання недійсним  іпотечного договору.
Зазначали, що 23 червня 2006 року між ними та ВАТ “Укрексімбанк” був укладений іпотечний договір № 6106Z27, який був посвідчений нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Голембиєвською О.Ю. Предметом цього договору є частина цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Посилаючись на те, що договір іпотеки посвідчений нотаріусом не за місцем знаходження нерухомого майна, не за місцем мешкання та знаходження іпотекодавців або іпотекодержателя, позивачі просили визнати іпотечний договір недійсним.
Рішенням Сєверодонецького міського суду від 27 листопада 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від              11 березня 2008 року, позов задоволено. Постановлено визнати недійсним іпотечний договір від 23 червня 2006 року № 6106Z27, укладений між ВАТ “Державний експортно-імпортний банк України” в особі керуючого філією ВАТ “Укрексімбанк” у м. Луганську Борзило В.Г. та ОСОБА_1, ТОВ “Триггер”.
У касаційній скарзі ВАТ “Укрексімбанк” просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом установлено, що 23 червня 2006 року між ВАТ “Укрексімбанк” та                   ТОВ “Донбас-Ліс” було укладено кредитний договір і на забезпечення вимог банку за таким договором 23 червня 2006 року в м. Луганську ВАТ “Укрексімбанк”, від імені якого діяв керуючий філією банку в м. Луганську Борзило В.Г., уклало з іпотекодавцями: ТОВ “Триггер”, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - іпотечний договір № 6106Z27, за умовами якого вони передали в іпотеку банку належні їм на праві власності об'єкти нерухомості: 437/1000 частин та 43/1000 частини деревообробного комбінату, що розташований по АДРЕСА_1, і склад готової продукції за цією ж адресою.
            Також установлено, що зазначений договір нотаріально посвідчений нотаріусом Луганського міського нотаріального округу.
            Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що майно, передане відповідачу в іпотеку, знаходиться в м. Сєверодонецьку, ОСОБА_1 проживає у м. Сєверодонецьку, ОСОБА_2 мешкає у м. Донецьку, місцезнаходження  ТОВ “Тригер” у м. Сєверодонецьку, а місцезнаходження ВАТ “Укрексімбанк” у м. Києві, відповідно іпотечний договір повинен був би укладатися та бути нотаріально посвідченим у  одному із цих міст, але такий договір у порушення вимог ст. 647 ЦК України та ст. 55 Закону України “Про нотаріат” був укладений і посвідчений нотаріусом Луганського міського нотаріального округу в м. Луганську, а тому оспорюваний позивачами договір є недійсним із передбачених ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підстав.
            Проте з такими висновками судів погодитися не можна.
            Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст  правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
            Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 -  3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
 
 
            Отже, підставою недійсності правочину за ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є суперечність саме змісту правочину нормам ЦК України, іншим актам цивільного  законодавства, а також моральним засадам суспільства з огляду на те, що змістом правочину є відповідні його виду умови.
            Нотаріальне  посвідчення правочину закон визначає як вимогу до форми, а не до змісту правочину (ст. 209 ЦК України);  правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору окремо передбачені ст. 220 ЦК України.
            Статтею 55 Закону України “Про нотаріат” визначає лише правила нотаріального посвідчення угод про відчуження та заставу майна й не містить вимог щодо змісту цих правочинів.
            Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 та ТОВ “Триггер”  керувалися ст.  ст. 203,  215 ЦК України, при цьому посилалися лише на те, що в порушення ч. 4 ст. 55 Закону України “Про нотаріат” договір іпотеки нотаріально посвідчено, але не за місцем знаходження нерухомого майна чи місцем знаходження (місцем проживання) іпотекодавців чи іпотекодержателя, а також на те, що в порушення ст. 647 ЦК України договір укладено в                   м. Луганську, а не в м. Києві, хоча пропозиція укладення договору зроблена ВАТ “Укрексімбанк”, що знаходиться в м. Києві; на інші, зокрема й визначені ст. 203 ЦК України, підстави для визнання іпотечного договору недійсним позивачі не посилалися.
            Суд на зазначене уваги не звернув, у порушення ст. ст. 212 - 215 ЦПК України не встановив та не зазначив, у рішенні у чому полягає суперечність саме змісту договору нормам ЦК України чи іншим актам цивільного законодавства, допустив порушення норм матеріального права й помилково визнав недійсним іпотечний договір на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, оскільки застосував положення ст. 647 ЦК України та ч. 4 ст. 55 Закону України “Про нотаріат”, норми яких вимог до змісту правочину не передбачають і їх недодержання само по собі не є підставою для визнання правочину недійсним.
             Крім того, відповідно до вимог ст. 211 ЦК України, якщо в правочині не вказане місце його вчинення, то: 1) місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сторони; 2) місце вчинення дво- або багатостороннього правочину встановлюється відповідно до ст. 647 цього Кодексу.
             Статтею 647 ЦК України передбачено, що договір є укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.
             Таким чином, місце укладення договору зазначається в самому договорі й лише в разі відсутності такої вказівки застосовуються передбачені ст. 647 ЦК України правила визначення місця укладення договору.
             Разом з тим законом не передбачено, що місцем укладення договору може бути виключно те місце, яке визначене за ст. 647 ЦК України.
             Як убачається з матеріалів справи,  в іпотечному договорі вказане місце його вчинення - м. Луганськ.
 
 
             Суд на зазначене та положення ст. 211 ЦК України також уваги не звернув і безпідставно послався на порушення ст. 647 ЦК України при укладенні договору, оскільки не врахував, що місце укладення оспорюваного іпотечного договору зазначене в самому договорі.
            Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув; у порушення вимог ст. ст.  303, 315 ЦПК України в достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги; в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції  без змін.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судом повно й правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права,  оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ТОВ “Триггер” до ВАТ “Укрексімбанк” про визнання недійсним  іпотечного договору.
 
Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
 
в и р і ш и л а :
 
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України” задовольнити.
 
Рішення Сєверодонецького міського суду від 27 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 11 березня 2008 року скасувати.
 
У задоволенні позову ОСОБА_1, товариства  обмеженою відповідальністю “Триггер” до відкритого акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України” про визнання недійсним  іпотечного договору  відмовити.
 
         Рішення оскарженню не підлягає.
 
 
Головуючий 

М.П. Пшонка
 
Судді: 

Т.Є. Жайворонок 
  
Н.П. Лященко
  
В.А. Мазурок
  
В.С. Перепічай